Коли лучани сплять, самооборонівці працюють [враження ГШРівця про ніч патрулювання]

Про результати патрулювання Групи швидкого реагування Громадського формування з охорони громадського порядку з 10 на 11 січня 2015 року.

Склад групи: Олександр Ніколайчук, Святослав Кирилюк, Степан Шмаков, Сергій Маляренко, Сергій Братанов.

10 січня 2015 (23:30) до 11 січня 2015 (00:10). На другій світлині: дванадцята ночі, а в магазині «Продукти» по вул. Рівненській (всупереч рішення виконкому Луцької міськради щодо даного об’єкту торгівлі з 1 січня 2015 року обмежити! графік режиму роботи до 22:00 за систематичні порушення заборони продажу алкоголю в місті в нічний час) черга чоловіків «за хлібом у чорний пакетик».

Лучани та гості міста, здаємо точку! У списку маємо ще таких більше десятка. А, можливо, хтось із правопорушниками поборотися захоче їхніми ж методами? Бо нам з одного боку форма, а з іншого – статус охоронців громадського порядку заважає. Якщо серйозно, то це свідчення того, що влада та правоохоронці присутні у Луцьку тоді, коли потрібно відстоювати чиїсь приватні інтереси, бо якщо суспільні, то є дуже багато відмазок та розведень руками: «А що ж ми можемо вдіяти…»

10671_1537900989792765_6981592931901801895_n

11 січня 2015 о 00:30, заступивши у патруль на чергування ГШР, виїжджаємо трьома власними автівками на розшук. За 10 хв. з моменту оголошення орієнтування виявляємо біля будинку по вул. Кравчука, 42 А припарковане авто «Volkswagen» T5. Ще одне свідчення відсутності правоохоронців у Луцьку (тепер уже ДАІ). Найцікавіше, що слідчо-оперативна група прибула десь за хвилин 40! після повідомлення про знайдений автомобіль.

10940473_1537901013126096_6291064893413113140_n

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП щодо ДАІ, правильніше ДАЙі. Їду собі три дні тому повз «Епіцентр». Нікого не чіпаю. Два зустрічних авто по черзі один за одним поблимали. Це в нас, в автомобілістів, хто не знає, таке вітання з метою попередження про тих, хто в поворотиках та по кущиках ховається. В’їжджаю у Липини, поглядом контролюю стрілку спідометра. Дивлюсь уперед – біжить. Палочкою махає, палочка гарно світиться. Де спинив, куди показав, там і став, – а прямо посеред дороги. А що мені, то ж пан так званий «правоохоронець» мені звелів. І замість «Доброго вечора» уже тикає свого фена. Досвідчені водії знають, що там зазвичай показує 82-83 км/год. Так і є – пише 82. «О, а Ви ще й не пристебнуті», – каже той, що зупинив. Він же не знає, що мені потрібно відстебнутися, щоб документи із «бардачка» дістати (щодо швидкості, то я колись спеціально перевіряв оті прилади вимірювання, які ще із мого дитинства в декотрих ДАЙців позалишалися і передаються в спадок наступникам, щоб хабарі збивати легше було з лохів: їхав більше 90, а мені всеодно 83 показали). Коли я опустив бокове скло, то мій «захисник порядку» попросив чуть з’їхати і прямо посеред перехрестя стати. Наступну пропозицію знаєте? Є два варіанти: чи страховку ще спитає, чи відразу пройти до патрульного авто присісти запропонує, щоб протокол складати (як ніби без присутності водія в його службовій машині свою неграмотність не можна й так на папері продемонструвати). «Не піду! – кажу, – їду додому, стомився, спати хочу. Те чудо, що Ви в руках тримаєте, то для мене не показник і для Вас також. Ви знаєте». А собі сиджу, поклав обидві руки на кермо й думаю: «Блін, ну справді ж спати хочеться, день завтра важливий. Якщо я піду, дам йому тих 100 гривень, про які той нехороший чоловік мріє, і з його ж авто зателефоную та повідомлю про злочин у вигляді вимоги хабаря з його боку та дачі хабаря з мого, то це вже надовго». Вирішую: «Ні, таки їду спати».

Щоб Ви знали, ДАЙці – хороші психологи. Вони, як собаки: якщо той бачить, що ти його боїшся – хана. Приймаю рішення вводити, так званого «правоохоронця», в стан ступора. Я так це називаю. Запитую:
– Ти з якого управління?
– З Ківерцівського районного.
– Ото, – кажу, – передай своїм, що ми вам більше не допомагаємо.
І що ви думаєте? Є ступор!!! Стояв, роздуплювався секунд десять. А далі каже:
– Кому передати, що передати і чим допомагаєте?
А мене вже пре, а якби ж я знав «кому», «що»і «чим»…
– Отак і передай, – наполягаю на своєму.
Дивлюся пильно йому у вічі – порожнеча… На шкірянці тільки знак відблискує. Три авто повз проїхало. Ще постояв трішки, пом’явся. Повертає мені моє посвідчення водія:
– Щасливої дороги, – каже.
Завіса.

11 січня 2015 о 01:15 за направленням із чергової частини у під’їзді по вул. Кравчука на майданчику між першим та другим поверхами виявляємо двох чоловіків із трішки розбитими обличчями (світлини додаю).

14300_1537901039792760_2568619369687302963_n 10389466_1537901073126090_1215801852859223553_n 10926231_1537901029792761_6294350206424433872_n

10393774_1537901096459421_7343508702718583528_n

Першого так розмалювали відпочивальники пивбару «Допінг», де й він перебував, другого – той перший, тільки за те, що другий поночі ходить з молотком у пакеті. Виявляється (зі слів першого потерпілого-нападника), що той другий, нападник-потерпілий, таки бив його молотком. Він, мабуть, до кінця не оцінив ситуацію, як це молотком «получити» і що б із ним сталося в результаті такого побиття. Маємо сподівання, що слідчі-правоохоронці міськвідділу «розберуться» в даній події. Зі слів оперативників відомо лише те, що той, що з молотком прогулювався (ну не з сокирою ж ходити), вирішив пройтися по «злачних» місцях з надією власні речі відшукати, бо його вдень пограбували. Невідомо, чи речі знайшов, а от синців назбирав. Двічі на день чоловіку «поперло».

11 січня 2015 року з 02:00-02:20 за направленням із чергової частини до нічного клубу «Opera» допомогу надали лише своєю фізичною присутністю: мажорна п’янь потисла руки і з водієм за кермом «BMW» успішно видалилась.

ЖИТТЄВО-ЦИНІЧНИЙ ВІДСТУП
Зустрів біля входу в «Opera» знайомого, котрий при попередній здибанці «бив себе у груди», розповідаючи, що він допомагає українській армії: «Якщо щось, то звертайся». Звернувся із конкретним проханням без називання якоїсь визначеної суми, бо у складні часи хто чим може і як може.
Багатоденна тиша. Випадкова зустріч. Чую стандартну відмазку.

Друже, ти це точно прочитаєш: я думав, що ти людина…

Олександр Ніколайчук